Невже ти не сама

Я не помітив зовсім, я не бачив
З твоїх очей, повільно, день за днем,
Можливо навіть с тихим плачем
Змило мене, я мокнув під дощем.

Дощем не тим, що так любив я
Що в липні бавиться надвечір
А тим, що восени змиває гори
Він змусив похилити плечі.

Я дивлюся в твої очі,
Мене там більш нема...
Ти забула наші ночі,
Та невже ти не сама!?

Я не помітив зовсім, я не бачив
Із твого дому день за днем
Зникала тінь моя і я за нею
Ти - мов сірник - запалював мене вогнем.

Вогнем не тим, що томить свічку,
Повільно роблячи її рідкою.
А тим, що зпепеляє місто,
Але я теж немов стаю водою.

Я дивлюся в твої очі,
Мене там більш нема...
Ти забула наші ночі,
Та невже ти не сама!?