Як добре би було, коли би не було війни!
І щоб ніхто не був навмисно вбитий!
І храми, й старовинні всі споруди щоб зламати не могли,
І щоб не знали ми нічого про пожежі та стихійні лиха!
І Пушкін в тридцять сім – життя своє не обірвав,
І Лермонтов прожив не двадцять сім, а набагато більших років.
І двадцять мільйонів чоловік не забрала проклята Друга світова війна!
І зараз, в двадцять першому столітті, нема війни, а тільки спокій!
Донбас у дві тисячі чотирнадцятому не пізнав біди,
І мирні мешканці, і воїни – всі живі та здорові!
І наше покоління – і не чуло пороху війни!
Проводяться лише спортивні стрільби, показові.
Повільно вулицями рідного Луганська я іду –
З дитинства полюбляю я Червону площу.
Дорогою планую, що в Будинок техніки зайду…
Але я, замість нього, бачу Храм Святого Миколая Чудотворця!
Спускаюсь нижче – Дім Васньова – він красивий, як новий!
Трамваї йдуть: п’ятірка, сімка і дев'ятка, і тринадцятка, і одиниця.
Іду я далі – є Казанська церква – п’ять у неї куполів!
Звернув на Пушкінську – та йду до залізниці…
На Ленінській людей багато – і біля фонтану пиво п'ють чоловіки,
Працюють і пологовий будинок, і кінотеатр!
У центрі старовинному красиво, побудовано все на віки!
Ліворуч – не Будинок залізничників, а Оперний театр.
У Парку 1 Травня бачу безліч кам’яних скульптур!
А у двоповерховому будинку є дитячі гральні автомати.
На озері два лебеді пливуть – фотографуй!
І Дім-акваріум – проводять там екскурсію юннати.
«Парк 1 Травня! – голосно кажу. – Який красивий він!»
«Сад 1 Травня, – чоловік похилий мене поправляє, –
А парк – Парк Горького, обов’язково ти туди піди,
Найкращий парк у всій Європі, кращого і не буває!»
Я вийшов з Саду – зліва Хлібокомбінат №1,
Напроти нього – пивзавод – чоловіки смакують свіже пиво.
Зайшов у гастроном – купив скляну я пляшечку води –
Завод фруктово-мінеральних вод виготовляє… Диво?
Іду я вулицею Леніна – будинки №100, 102 –
Працює магазин «Культпобутгосптовари».
У школі №7 ідуть уроки – учні на заняття радісно спішать,
Запрошує робітників Кондитерської фірми «Локонд» відділ кадрів.
Сів на трамвай червоно-білий я маршруту номер п’ять –
Проїхав всю я вулицю Шевченка – й бачу зліва,
Що вище магазину «Птиця» – не фонтан-каскад,
А пам’ятник високий: Климент Ворошилов.
На Чотирнадцяту лінію трамвай угору повернув –
І скоро виїхав на Оборонну. (Бо на футбольний матч нам треба.)
Напроти корпусу Педагогічного – Медичний інститут,
За ним (не видно його) є басейн під відкритим небом!
Виходжу я з трамваю – та іду на стадіон:
За аркою – у повний зріст нас зустрічає пам’ятник товаришеві Сталіну!
«Зоря» сьогодні грає із футбольним клубом «Пахтакор» –
Так, саме та команда – грала в тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятому!
Я вийшов після матчу – а Взуттєва фабрика працює день і ніч –
Радіє око бачити за вікнами люмінесцентні лампи!
Автобус підійшов – маршрут 234 – я у нього вліз –
Та їду до аеропорту, що в Луганську…
Ось, проїжджаю я Акумуляторний завод –
У ньому також – день і ніч – працюють люди.
А, коли виїхали за місто, – продовжую дивитись у вікно –
Дерева яблуневі – там і тут – ростуть повсюди!
Аеропорт… Два поверхи… В руках у мене паспорт і квиток –
На Київ нам посадку об'явили…
Я приземляюсь… Це «Жуляни» – Київський аеропорт…
Тролейбусом дев'яткою я навіть до Хрещатика доїду!
І ось уже по старовинному Хрещатику іду…
Тролейбуси – двадцятка, одиниця, одинадцятка – мене всі обганяють,
Напроти Бесарабки – з карельського кварциту – пам’ятник вождю,
По Саксаганського – тридцятка, одиниця та п’ятірка – йдуть трамваї!
Запрошує Спілка письменників на творчий вечір – і туди я поспішив!
Там Василь Стус (йому сімдесят вісім) – зустріч буде в вигляді круглого столу.
Багато буде виступаючих! А журналіст Гонгадзе – у газеті освітить!
Заключне слово буде дане В'ячеславу Чорноволу…
Спочатку планував відвідати також і Мінськ,
Де Президентом Білорусі є Петро Машеров.
Але до Ленінграду я (Санкт-Петербургу) поспішив!
І прилетів також літак рейсу 9268 із Шарм-еш-Шейху!
З аеропорту їду на таксі – красиве місто Ленінград!
Але – у центрі міста перекрито всі дороги –
Пішов я пішки… О! Яке видовище! Який парад!
Парад на честь Дому Романових! Чотириста три роки!
Я бачу: на трибуні – Цар і вся його сім'я з ним тут!
На площі – воїни шеренгами ідуть і марширують…
І моряки з підводного човна К-141 «Курськ»,
А після них – цивільні. Із Беслану – школярі-випускники крокують…
Я дуже радий був, що подивився весь парад!
Хто не прийшов – невелика біда! Є телебачення: і Ленінградське, і Московське…
Влад Лістьєв це покаже у своїй програмі «Взгляд»,
Бере у перехожих інтерв’ю відома журналістка Ганна Політковська.
А ввечері – рок-фестиваль, співає Віктор Цой, йому лише п’ятдесят два!
Для музиканта – це не вік! Для творчості є величезний стимул!
Багато на концерті буде глядачів – квитків у продажі уже нема!
У порт заходить пасажирський «Адмірал Нахімов».
Не попаду на рок-концерт… Ну, хто, скажіть, квиток здаси?
Послухаю я записи рок-фестивалю на касеті…
Тетяна Снєжина співає завтра! Красива й молода! Їй тільки сорок три!
Свої пісні співатиме із Аллою Пугачовою в дуеті!
Так, треба пам’ятні місця у Ленінграді обійти…
Питаю в перехожих: «Як дістатися на Піскарьовський цвинтар?
Бо хочу вшанувати я Героїв Великої Вітчизняної війни!
Була блокада, голод, багато хто помер, загинув!»
Але мені відповідають: «У Ленінграді не було війни!
Блокади не було. І голоду також. І залишилися всі живі!»
Я знов тоді до аеропорту поспішив,
За правдою я вирішив поїхати аж до Берліну…
Німеччина. Берлін. «А чи була тут Друга світова війна?» –
Я перехожих, хто йде вулицею, ввічливо питаю.
«Ні, не було війни!» – так мені кажуть, хоч спитав я сорока
Людей уже… І всі мені лиш тільки так відповідають.
Ось університет. Заходжу. Історичний факультет.
Запитую: «Скажіть, будь ласка, Друга світова війна була у сорокові роки?
Керівником Німеччини був Адольф Гітлер?..» «Ось портрет –
Це Ернст Тельман – він керівник Німеччини в тридцяті-сорокові!
Ні, не було війни! А Ернст Тельман виступав за мир! –
Декан істфаку так мені відповідає. –
А Ви до Адресного столу, що через дорогу, он, зайдіть!
Бо я про Гітлера не чув! І я його не знаю!»
Заходжу – за віконцем німка, бачу я, немолода сидить…
«Будь ласка, фрау, Адольф Гітлер, 20 квітня 1889-й».
І довго копирсалась в картотеці – нелегко знайти…
«Так, був такий! – вона зраділа. – Я знайшла для Вас ці дані!
Він на околиці Берліну у невеличкому будинку скромно жив,
Ось, вулиця тут вказана – Вам пояснити: де це?
Усе життя він на заводі металевих виробів – звичайним токарем робив,
У дев’яносто три роки помер своєю смертю».
Оце мій вірш… А як би добре, щоб саме так усе було!!!
Але, на жаль, не можемо історію змінити…
І у Велику Вітчизняну – двадцять мільйонів співвітчизників (військових і цивільних) полягло!
І на Донбасі у 2014-2015 загинули … І серед них є діти!
І ми всі віримо, що закінчиться скоро цей кошмар!
Шість тисяч вісімсот тридцять дві особи, за даними ОБСЄ, загинуло й померло!
Ми миру хочемо! І не потрібна нам війна!
Згадаємо – і пам’ятатимемо всіх, кого не стало, поіменно!
19 лютого 2016 року