проліски наче кошеняти очі
ліс вологий і м'яка земля
проліски мовчать бо у вогкому грунті
наче у перині сплять
відступи від мене геть моя зажуро
спатиму як проліски в землі
спатиму на ліжку наче після любощів
спатиму на ліжку наче у землі
мій блакитний квіт такий минучий
бабин вік як березень мине
я заплющу кошеняти очі
лиш на тому світі ле
буду завше я дивитись в серце
там шукатиму світів якихось інших
і молитимусь світилам недосяжним
хочеться писать про смерть але не буду
просто треба спати
треба спати
треба спати