- У тебе такий голос, я зовсім не таким його уявляла.
- Усі кажуть: «У тебе дитячий голос». А лікарі першим ділом питають: «Що з голосом?» Дитячий голос, а сміюсь я, як стара баба. Це мені сказав один дядечко, що порівнював мене з французькою королевою.
- Він дурень.
- А ти весь час смієшся. Навіть тоді, коли говориш, що плачеш…
- З цим сміхом таке. Буває, мене щось запитають, а я замість відповіді – сміюсь. Мене навіть почали передражнювати.
- Мені дзвонив його друг.
- Чого хотів?
- Чого вони усі хочуть.
- Чого хочуть чоловіки, того хоче…Хто?
- Ха-ха, дуже смішно.
- Твій голос. Я не знаю, який твій голос. Я воліла б зловити твій голос.
- Наче жар-птаха?
- Я бачила янгола на сході Люцифера. Він теж був жовто-зелений. Тобто, я його не бачила, я його сфоткала.
- Тобто зловила камерою.
- Ха…Так. Дійсно. На жаль, твій голос я у такий спосіб не піймаю.
- До того ж. Що таке фото? Фотографія не відображає реальності жодним чином.
- Так само як і аудіо запис.
- Знаєш, мій хлопець часом читає мені вірші, а я записую на плівку.
- І що?
- Коли його немає поруч я переслуховую. Але краще було б цього не робити.
- Чому?
- Голос у нього зовсім нетривкий, і раз у раз зривається. Здається, ось-ось дасть півня.
- А мій часом таке верзе, що краще вже б мовчав.
- Еге. Я теж так думаю…Краще б вже ми усі мовчали.