Ні світ ні зоря,
Як ще думи світають
Скажи мені, друже:
Я йду, чи блукаю?
В туманнім степу останні роки доживаю.
Перед собою бачу фрагменти події,
Де всі вже завмерли мов з камню скульптури.
Ні в одних очах я не бачу надії,
Лиш горе, страх й душевні тортури.
Не жевріють тут сталеві котли
Та й грішники від батогів не палають.
Нема тут нікого, лиш ми та цей світ,
Однак і у тиші в стражданнях вмирають,
А я все блукаю й не можу злягти.