http://www.stihi.ru/2016/03/08/12729
Оригінал:
Усе в порядку… Як завжди…
Хіба б я скаржилась на долю?
У ній є сонце! Так, це ти!
А я – волошкою у полі…
Не звинувачую, коли
Твого тепла мені замало…
Навколо - кілька ста облич,
Всі промінці порозхапали…
Що синьоокій? Вітер слів?
І ніжні, й лагідні, з коханням…
Не виправдовуюся, ні…
Така не перша, не остання…
Чи незамінні є? Усі
Шукають кращого для себе…
Волошка гарна у росі,
Та залишається потреба
Моя – в теплі, твоя – в мені,
Чи в іншій квітці… То хоч вітер
Розвіє думоньки сумні,
Вустами роси ранні витре…
А так – в порядку все… Душа
Вже спокій п’є, смакує, наче
Нектар весняний спориша…
Тоді чому мені так лячно?..
(7.03.16)
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Всё так…иного нет пути.
Когда я обвиняла долю?
В ней солнце есть! Да, это ты.
А я…я василёчек в поле.
Не обвиняю, mon ami*:
Тепла бывает маловато…
Ведь ты общаешься с людьми –
Лучи расходятся куда-то…
Что ж синеокой? Ветер вслед –
Слов нежных, ласковых, приветных.
Я не оправдываюсь, нет:
Не быть ни первой, ни последней…
Незаменимой смочь?.. но все
Желают прикрепиться к стеблю…
Прелестен василёк в росе,
Да остаётся всё ж потребность
Моя – в тепле, твоя – во мне,
В другой ли…ветер спину выгнет,
Сомнения развеет вне,
Устами росы-слёзы вытрет..
А так – в порядке всё…душа,
Покоем полнясь, станет краше
Весной – нектара спорыша…
Так почему же мне так страшно?..
* - мой милый(с фр.)