Даруй терпіння і снаги мені,
Яви свою Велику Божу милість!
Я чую, як кричить душа ві сні:
Помилуй, Боже! Як же я втомилась!
Втомилась бути сильною...ПРОБАЧ!!!
Робити вигляд, що усе відмінно...
Життя мені суддя...воно ж - й палач...
Та...жаль лиш часу...він летить невпинно...
По звичці можу вранці каву пить
І в кращій сукні бігти на роботу...
А хочеться не просто в світі жить,
А відчувать потрібність і турботу...
Ти в світі цім НІХТО, коли - один,
В яку б не одягнувся ти личину...
А час зліта...його не спиниш плин...
Та ще й - хльоста, немов батіг у спину...
Вповзає в душу, наче змій, імла,
Вона цвяхами стука в мої груди...
У світі цім, де так багато зла,
Так хочеться мені слабкою бути...
Безсонням ніч вистукує в вікно,
Що можу я звалити світ на плечі...
Звичайно - можу...тільки всеодно -
Мені, як жінці, хочеться під вечір
Вина налити...свічку запалить,
В коханні, наче в морі,потонути...
Так хочеться...так хочеться, хоч мить,
Себе слабкою жінкою відчути...