Другові
М.Сердюку*
Ти рвешся додому, туди, де поля
Під небом осіннім лежать неозорі,
Де вітер веселий гуля не просторі
І тепло парує розлога рілля.
Там в ніжнім тумані синіють гаї,
Знайомі стежини тебе там чекають,
Дерева привітно тобі закивають,
Розвіють засмучені думи твої.
Ти підеш до річки, де верби сумні
Схилились на води в осінній печалі,
Там човен знайомий стоїть на причалі
І манить полинуть на хвилі ясні.
Ти знову обійдеш всі рідні місця,
І сонце тобі усміхнеться тепліше,
Там думи ясніють і дихать вільніше,
Там туга зникає і квітнуть серця.
Коли ти повернеш, до тебе прийду;
Як серце журба переповнить до краю,
Про поле, про річку, про гай розпитаю,
Про листя опале в осіннім саду.
Ми трохи помовчим. Хай місто шумить.
Ми, може, на хвильку забудем утому.
А вітер покличе: “Додому, додому!”
Він нас не діждеться і сам полетить
________________
*Микола Сердюк, університетський товариш подружжя Коваленків
--------------------------------------
«Другу» И.Е.Коваленко
(Посвящается Николаю Сердюку, университетскому другу четы Коваленко)
Ты рвёшься домой, где родные поля
Под небом осенним раскинулись пышно,
Да ветер весёлый гуляет чуть слышно,
Под паром лежит полевая земля.
Там в нежном тумане – синеющий луг,
Знакомые тропки тебя ожидают,
И кроны приветно тебе закивают,
Рассеют печали, мой преданный друг.
Пойдёшь ты к реке, там, где вербы стоят,
Склонившись над водами в тихой печали,
Где ялик знакомый стоит на причале,
И вёсла в далёкие дали манят.
Ты вновь обойдёшь все родные места,
И солнце тебе улыбнётся теплее;
Там мысли – яснее, дышать там – вольнее,
Уходят печали, тоска, пустота.
Когда ты вернёшься, к тебе я приду;
Когда моё сердце тоска одолеет,
Спрошу я про поле, про луг, про аллеи,
Про листья, опавшие в жёлтом саду.
Слегка помолчим. Пусть нам город шумит.
Мы, может, на миг позабудем усталость,
А ветер зовёт нас туда, где осталось
Гнездо. Не дождётся и сам полетит. (22.03.2016)