…Неначе ми проходимо крізь Вічність…
І Вічність оживає в нас самих…
Щезає десь далеко пересічність,
Ховаючись у нетрі від Живих…
А ми йдемо… По колу… Знизу вгору…
Один за одним… Строєм… Врізнобіч…
Озвучуємо Біблію, чи Тору,
Або Коран… З Любов’ю – віч-на-віч…
Крізь Вічність потрапляємо у Вічність…
Шукаючи, знаходимо себе…
Зникає з лексикону слово грішність…
Ми віруємо щиро у Живе…
Нас – не багато, може, навіть, мало,
Але – все більше…Вічність – наша мить…
З Землею Небо, в кожнім з нас, побралось
І через наші Душі струменить…
22.03.2016