Зустрілися ми зранку, восени,
Коли ще тепло, а в долоні,
Мов посмішки осінньої орди
Спадало листя жовте та червоне.
Я вся була, ну як бувають діти:
Розкидане волосся по плечах,
А в погляді, що створений радіти,
Чомусь сховалась юності печаль.
Ти йшов серйозний, мужній, сильний,
З халатом білим новим у руках.
Ти теж тут був чужий, у цьому світі,
Але ти поклик серця перейняв.
Зустрілися ми зранку, восени,
І щось близьке майнуло поміж нами:
Дві юні постаті, два серця у вогні,
Що прагнуть рятувати до нестями.
Я вся була, ну як бувають діти -
А ти сказав мені "Привіт",
І погляд мій, що створений радіти,
Раптово скинув з себе твердий лід.
Ти посміхнувся і доволі щиро,
У супроводі галасу людей,
Додав, що на усьому світі
Не бачив більш таких сумних очей.
Спадало листя жовте та червоне,
А ми ішли дорогою весни.
Дві юні постаті, що створені на небі
Допомагати жити на землі.