прокидатися ранком і бачити поруч тебе -
кохане обличчя, дорожче за тисячі зір.
твої руки ласкаві, дорожчі за сотні небес,
твої губи, усміхнені світу наперекір.
обіймати тебе аж до хрускоту кісточок
притискати до себе і все, не пускати нікуди
і здається, ще трохи - уже больовий буде шок,
бо любов нескінчена розірве собою груди.
я не вірила людям, що можна кохати ось так -
легко, чисто і вільно, і просто-таки до нестями
ми ускладнюєм все, а любов-то, по суті, проста -
ось є я, ось є ти, і тепло, що існує між нами
нащо думати, клястись, навіщо брехливі 'завжди'?
краще мовчки всміхатись і щиро боятись розлуки
і коли ти ідеш, в магазин, чи хай будь-там куди -
обійняти, прощаючись, ззаду. тихо сказати: 'іди'...
й через груди відчути: кохання пече мені руки.