Оригинал:
Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?
Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...
Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя...
Перевод с украинского Светланы Груздевой
Старушечка идёт по той дороге…
Всегда. Недавно. Но и так давно.
Остановилась: боль сковала ноги.
Здоровье было – где теперь оно?
Идёт…лишь силуэт мелькнёт неясно:
Рассвет тропинку снегом притрусил.
Куда же ты? Я жду тебя. Напрасно.
Горит фонарь, никто не погасил.
Моя бабуся, старшенькая мама!
Хоть след, хоть тень... яви хоть образ лишь!
Какими я скажу тебе словами,
Что ты во мне вовек не отболишь!..
Земля и стебелька теперь не ро'дит,
А молодым – набраться ли ума?
Куда же ты?..твоя наливка бродит,
И в узелочках дремлют семена.
Ну, космос, ну, компьютер, нуклеины.
А сказки, сад... а слово как звезда?!
И так по хрупкой кромке Украина –
С тобой идёт... да Боже ж мой, куда?!
Хоть оглянись! Побудь ещё немножко!
Ты время ощущаешь: поздно всё ж.
Сверни домой с неведомой дорожки.
Вот наш порог. Иль ты не узнаёшь?
Ты не заходишь...кто-то видел мёртвой?..
Тогда был май, а нынче первый снег.
Зашла бы, что ли…слёзы мне утёрла.
А то пошла, и нет тебя, и нет…
Старушечка идёт…сожмётся сердце:
И чья?..в какие держит путь края?..
В окно бы мне по-прежнему вглядеться,
Чтоб думать: может, всё-таки моя…
Текст песни на стихи Лины Костенко. Поёт Ольга Богомолец