Nauxa simfonio
(Monologo)
La fajron! Tuj! –La amon superhoman!
En brustoj de junuloj bolu sang’!
Mi prenas vin, ho mondo kalvaria,
En cxirkauxprenon sunan!
Kvazaux bird’,
La birdo fajra, flugas mi per koro
Tra cxiuj mondoj –super la homaro
Etendas mi flufiloj. Cxiuj venu.
Defendos mi. – Se trovi paradizon
Ne povos vi – vi trovos cxirkauxprenojn,
Tuthomajn, fortajn, kaj malic’ sub ili
Cindrigxos kaj la besta koro, kiu
Per dentoj klakas kaj de propra frat’
La sangon sucxas – falos, ne ekstaros,
Ne levos sin, neniam revivigxos,
Samkiel jam ne revivigxos hom’
Falinta al kratero de vulkano
Dangxer'-minaca – kiel homa koro!..
La fajron! Furiozon! Amon novan,
Sen vortoj, kiuj estis malfresxitaj
Per bus’ euxnuka kaj per bus’ de koroj,
Metitaj en la gantojn, por ke iu
Ne vidu acxan, fiadoran kelon
Kun vermoj – tio estas nobla koto,
Konservis gxin la heredantoj de la
Degeneruloj kun la “blua sango”,
Kun famblazonoj, “la belec’ de l’ hejmo”.
Kun putraj vundoj sub mantelo ora!..
La fajron! Tuj! –La amon superhoman! –
Al fortaj – vivan kaj al putraj – mortan.
La amon furiozan, ardan (fajran!)
De cxiuj ajxoj de la am’ mirakla,
Por tuje ami teron, bestojn, homojn.
Per suno vivi, nur per suno vivi,
Per propra sxvit’ akiri la felicxon
Por siaj filoj, nepoj, heredantoj
De foraj tagoj!..
Fajron, fajron, amon!
Kaj bolu sang’ en brustoj de junuloj!..
Mi prenas vin, ho mondo kalvaria,
En cxirkauxprenon sunan! Metas mi –
En amon mian, – kvazaux sur la fajron!
Per hela lumo brilu, resanigu
Okulojn blindajn al malricxa hom’,
Blindigu la amanton de obskuro,
Li kasxis sin en kelo!..
Amon ! Fajron!!!
Перевод на эсперанто Семёна Вайнблата
Дев'ята симфонія
(Монолог)
Вогню, вогню! — Надлюдської любови!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Беру тебе, о, світе мій терновий,
В обійми соняшні!
Як теплий птах
І птах вогненний, облітаю серцем
По всіх світах, — над людом простягаю
Безмежні крила. — Хай приходять всі
Під їх покрови. — Як не знайдуть раю,
То знайдуть пекло молодих обіймів,
Вселюдських, сильних, що під ними злоба
Згорить на попіл, — і звіряче серце,
Що зубом клацає та смокче кров
Свойого брата, — упаде й не встане;
Не встане, ні, й ніколи не воскресне,
Як не воскресне той, хто упаде
У кратер вогневий, бездонний кратер
Вулкана грізного — мов людське серце!..
Вогню, вогню! — Надлюдського буяння!
Любови нової, без слів, побитих
Устами євнухів, устами серць,
В перчатки вкладених, — щоб не побачив хто.
Який там льох вонючий і отруйний.
Із хробаками й червами — шляхетним брудом,
Що берегли нащадки рахітичні
Дегенератів з "голубою кров'ю", —
З гербами пишними, "красою дому",
Та гниллю ран під золотим плащем!..
Вогню, вогню! — Надлюдської любови! —
Живої — сильним, мертвої — зогнилим.
Любови буйної, гарячої (вогню!), —
Усіх речей любови чарівної,
Щоб враз любити землю, звіря, люд,
І жити сонцем, тільки сонцем жити,
Та власним потом здобувати щастя
Своїм синам, онукам і нащадкам
Далеких днів!..
Вогню, вогню, — любови!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Беру тебе, о, світе мій терновий,
В обійми соняшні! — В любов мою,
Мов на вогонь кладу! Засяй гарячим світом,
І очі хворі бідному зціли,
І осліпи того, хто тьму сподобав, —
Сховався в льох!..
Любови і вогню!!!
1927 p.