Я знов вивертаю себе всю назовні.
Витягую душу свою по струні,
Шукаю відповідей у вині,
І стискаю від болю скроні.
Вже змиритися час, що не мій,
І відректися від цієї любові.
Я знаю - я мушу! Я просто повинна!
До чого тут доля? До чого життя?
Я грішна? Ось вам моє каяття!
Тільки давно втратила віру,
І зрозуміла, що я не та.
Та і він не той. Тут все закономірно.
Він приходив, коли йому заманеться.
Дияволом, Богом являвся у сни.
І я жила від весни до весни.
Чому йому досі не йдеться?
Він ледь в двері постукати встиг,
А в мене майже зупинилось серце!
10.03.2016