У всесвіт мій хоч на секунду зазирни
/це просто - лише подивись у очі/
й побачиш в них, як тануть криги і сніги,
й мільйони сонць, і зорепадовії ночі.
Лиш подивись - я погляд твій не відпущу,
втоплю в очах своїх, мов в океані.
Відчуєш ти, як я тебе люблю
і забажаєш вмить мого кохання.
***
Ти ж змалював оту мою весну,
що я колись давно собі намріяла,
скопіював з думок моїх і з сну
ескізи, сповнені чеканням і надіями,
розвіяв сумніви мої оті важкі
і на шматочки розірвав елегії,
створив в мені якийсь чудовий світ,
мене створив нову, мій божевільний генію.
Ти змалював оту мою весну,
що малювала я собі в своїй уяві,
розбачив ти якусь в мені красу,
талановитий мій, мій особистий Модільяні.
Я на твоїх полотнах, мов богиня -
троянда пристрасна і ніжна орхідея.
Створив шедевр й того не розумієш,
коханий мій, мій неповторний Амедео.
Ти змалював мою намріяну весну,
прикрасив квітами і серце, і волосся.
І я тепер лиш про одне тебе прошу:
Змалюй для нас чарівну дивну осінь.