Дивлюся з добром на сьогоднішню днину,
Вона знов наводить на роздум мене:
Таке ж Сонце гріє віками людину,
Такий саме Місяць — світило нічне.
Та не добрі у серці моїм відчуття:
Вже те світло позаду не світить мені.
Попереду чекати замало життя...
Має розум долати ті думи сумні.
Чує серце літа і "турботу" про старість,
Та з роками ми наче прозорими стали.
Не дає нам життя задоволення й радість,
А можливо не ту ми дорогу обрали?
Ветерани доріг вже пройшли не одну,
І життя для країни вони не жаліли.
Пережили і голод, розруху, війну —
Україну щасливу створити зуміли.
Вже старі ветерани і діти війни,
Та багато хто з них вже залишив світ білий.
Батьківщина пишається тим, що вони
Показали себе не словами, а ділом.