Осінь
Відцвіло чарівне наше літо,
Не квітують яблуні в саду,
Тільки вітер віє скрізь сердито,
Як буває з дому я піду.
А навколо опадає листя,
Згадую багато літ назад:
Мов на крилах осені, барвистих,
Я була дитям серед дівчат.
Про любов не знала ще нічого,
Просто йшла по листю на землі,
І на ній не бачила я того,
Що було б підказкою мені.
Дощові краплинки прилітали,
Забирали бажане тепло,
Добрих рук мені не вистачало,
Але їх зі мною не було.
Я могла б до тебе посміхнутись,
Промовляти лагідні слова,
Та не вміла гарно пригорнутись,
Бо моя пора ще не прийшла.
І тепер птахи летять у вирій,
Вже не чути жайворонка спів.
Добре, що зі мною ти, мій милий,
Добре, що до мене ти поспів,
Щоб теплом окутати чеканним,
Проявити ласку й доброту,
Бо до тебе, любий і коханий,
По опалім листі я іду.
(Це вірш про смуток, що був в юності хлопця, у дні дитинства його майбутньої дівчини. Різниця між закоханими – більше ніж 15 років.)
Лунізана, 03.09.1995р.