Дендропарк
Я ніколи в житті не забуду
Той приємний і сонячний день,
Що давав мені радість усюди,
Не з кіно, не з шумливих пісень,
А в хорошій серпневій погоді,
В царстві сонця, тепла, й вітерцю,
Провела я його на природі,
В Білій Церкві, в зеленім парку.
Там приємна й хороша людина
Серцю радість тоді принесла,
В ті чудесні, щасливі хвилини
Це вона мене в парк привела.
Ким назвати її – я не знаю,
Але в серці люблю – як сестру,
Та сестри я насправді не маю,-
Маю думку занадто просту.
Я назвала б її своїм другом,
Якби рівність між нами була.
Однокурсниці в мене подруги,
І не знаю – ким буде вона.
Не важливо, ми йшли по доріжці
Серед самих прекрасних рослин,
Біля сосон постояли трішки,
І знайшли там дубів – не один.
А стрункі, білокорі березки
Дуже мило праворуч росли,
Від берізок зовсім недалеко
Ми плакучу вербичку знайшли.
Є там навіть мости і руїни,
Навіть лебеді білі живуть.
Три ялинки розкішні та вільні
Закликали в щасливий наш путь.
Скрізь було дуже тепло, і ясно,
Є й луна, і шуміння води,
Біла Церква на стільки прекрасна,
Що тепер мене тягне туди.
(описано дендропарк до пожежі)
Лунізана, 1990р.