Ти нарешті з’явилася,
не бажаючи спільного мати зі мною, до мене всміхаєшся
й те чудове ти маєш, що мені відтепер як своє.
І ми з голубами ходили, поміж гидких каченят,
де ім’я їм давали дорослі,
таке схоже на те, що я плутав із власне наданим мною колись.
А ні слова не мовлено - ні пари із вуст про потрібне,
про речі важливі, як саме оте існування безглузде
маленьких зелених тварин у воді – вони кисень дають,
та без тебе навряд чи солодкий.
І ми розійшлися на час невідомий –
його не судилося навіть годинникам злічити,
й за хвилю до того я також не знав, як поводитись –
лишень і сказав, що той світ, що навколо
складався з рухливих наночастин.
Світ з гівна, мій друг мовив пізніше,
а я лиш і права не маю з ним не погодитись.