Руками терпкими шукаєш насолоди
Вишневими губами ти виблискуеш в пітьмі
Невже кохання що минуло, не проходить?
За що зрадливо дякуєш мені?
За те що я твоєї долі не скалічив?
Що рано вранці я тебе не проклинав?
Ти сліз моїх ніколи і не злічиш
Я так і знав? Та ні не знав...
Не знав, що я потрібен як повітря!?
Не знав, що сенс твого життя!?
Що всі гілки уперши своє вістря
Мене скалічать вже без вороття...
Прости їй Господи її самотність
Тобі моя "незвідана" печаль...
Ну ось і бажана настала безтурботність
І почуття знайшли безмежний рай