Wie soll ich dich nun je vergessen?
Die Seele steht vor dem Abgrund.
Ich werde gar niemals geniessen
solch einen wunderbaren Trunk.
Solch ein so lupenreines Leiden.
Solch eine heftige Durst-Qual.
Solch einen Aufschrei im Schweigen.
Und solche Lichter ueberall.
Solch eine sternenvolle Stille.
Solch eine Ewigkeit der Zeit.
Als ob hier nicht einmal die Zeilen,
doch Blumen sind vor dir gestreut.
орігінал на укр.
Ліна Костенко. І як тепер тебе забути?
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі.
Такої спраглої жаги.
Такого зойку у мовчанні.
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі.
Це, може, навіть і не вірші.
А квіти, кинуті тобі .