Вже давно наступила весна.
А за дверями душі, я досі сама.
І ніби хтось долонями зиму стер,
І для мене ти в тім листопаді не вмер.
Кожного ранку собі обіцяю,
Що ось-ось, на рахунок три, я тебе відпускаю.
Не вдалося, знов.
Мені так набидридла ця безґлузда любов.
Де ці ваші розповіді про метеликів в животах?
Крім пекучого болю бачу, суцільний жах.
Шостий рік минає, люди народжуються, вони ж і вмирають.
Але я все стабільно, тільки на тебе чекаю.
Не потрібні мені королі і палаци,
Мабуть, краще в карцер.
Може хоч там розумнішою стану,
І нарешті осягну - треба рухатись далі.
А воно все не йде і не йде, чорт забирай.
Ніби тільки на тобі, весь світ клином зійшов.
Нахилюсь до вікна,
А там, шостий рік йде безупинна злива.