Ряди могил на цвинтарі рівненькі
Якісь сумні із вогником стоять,
А люди ходять близькі і рідненькі,
Скорботно садять квіти і мовчать.
І в тих рядах багато є знайомих,
І родичів далеких і близьких,
Під плитами граніту непідйомних
Чекають, щоби хтось прийшов до них.
Ці дві гранітні стели видно всюди,
Вони стоять, як вічні вартові,
Пройдуть роки – вони чекати будуть,
Батьківські очі рідні і сумні.