Лариса Геніюш
ДІВОЧЕ СЕРЦЕ
В путь незнану і буремну вирядився милий…
А дівицю в нічку темну думоньки обсіли…
І вона на рушничкові з них мережки ткала,
ще й узори волошкові на сорочку клала.
Місяць зорям мовив зрана, що, як споночіло,
дівка пояс самотканий слізками змочила.
З нелегкого мандрування повернувся любий,
перстенець своїй коханій обіцяв до шлюбу.
— Чи ж, — до неї зі словами, — дівко, сумувала?
Чи в комірці вечорами поясок снувала?
— Ой, не ткала поясочка, не знавала суму —
танцювала у таночку під гармоньку шумну!..
В гурті з жартами й співанням вечір гайнувала,
з іншим хлопцем до світання нічку я стояла!
Може, парубок коханій був би і повірив,
щоб не пояс синій гарний, що на стан приміряв.
Щоб не маки і блавати, що на сорочині
розцвіли з-під рук дівчати об нічній годині.
(переклад з білоруської – Любов Цай)
***
Оригинал:
Лариса Геніюш
ДЗЯВОЧАЕ СЭРЦА
У нязнаную дарогу, ў даль паехаў мілы...
Позна, позна цёмнай ночкай дзеўка варажыла...
Быццам думкай – ўзорам доўгі ручнічок снавала,
ды кашулю васількамі, шоўкам вышывала.
Казаў месяц рана зорам, што ў начы дзяўчына
пояс вышыты узорам сьлязьмі прамачыла...
Ўжо прыехаў з падарожжа, ўжо вярнуўся любы,
абяцаў ён жуковінку дзяўчыне да шлюбу.
– Што рабіла, дзяўчынанька, ці хоць сумавала?
Мо’ ў каморцы зачыніўшысь паясок снавала?
– Ой, не ткала паясочка, не зазнала суму –
праскакала цэлу ночку пад гармонік шумны!..
Прапяяла у кампаньні вечар васільковы,
прастаяла да сьвітаньня, ой, ды з хлопцам новым!
Мо’ дзяцюк дзяўчыне любай быў-бы і паверыў,
каб ня пояс ўзорна-сіні, што на стан прымераў.
Каб ня тыя васілёчкі, макі на кашулі,
што цьвілі з-пад рук дзявочых, калі ўсе паснулі...