«Я, царь царей, я солнца сын могучий,
Построил здесь гробницу я себе,
Чтоб прославляли разные народы,
Чтоб на века запомнили потомки,
Чтоб знали имя...»… Дальше надпись сбита.
И уж никто из тех потомков мудрых
Прочесть того царя не сможет имя.
Кто сбил ту надпись, – властелин- соперник
Иль просто время мощною рукою, –
Никто не знает. Дивным тем узором
Немало слов написано чуть сбоку
О славе безыменного владыки,
А на рисунках - славные деянья:
Вот царь сидит высоко на престоле,
Народы покоренные с дарами
Идут и низко головы склоняют,
А он сидит, как истукан из камня,
Под опахалом, что из пёстрых перьев.
Лицо его похоже на Тутмеса,
И на Рамзеса, и на всех тиранов.
А вот еще: за волосы схвативши,
Каких-то крепко держит он восставших,
Взмахнул над ними он кривым мечом.
Лицо его похоже на Тарака,
На Менефта, как и на всех тиранов.
С лицом таким охотится на львов он,
Левиафанов ловит, птичек бьёт
И по полям он едет через трупы,
И пиршествует он в своих гаремах,
И подданных своих на битву гонит.
И на работу посылает их,-
Египетскую страшную работу,
Которая его прославит имя.
Идет народ, как волны в океане,
Без счёта, без числа на те сраженья
И стелится под ноги коням царским,
А кто живым остался из людей тех,
Тот гибнет на египетской работе:
На их могилах этот царь желает
Воздвигнуть памятник – пусть сгинет раб!
И раб копает землю, тешет камень,
Приносит ил с реки, из кирпича
Возводит стены, статуи-громады
Он на себе, запрягшись, возит, ставит,
И что-то строит вечное, большое,
И несравненное, прекрасное творит он,
С рисунками, узорчатой резьбою,
И в каждой статуе, колонне иль рисунке
Узор, резьба, кирпичик самый малый
Незримыми устами произносят:
«Меня создал египетский народ
И тем навек своё прославил имя!»
Давно уж нет царя с лицом тирана,
Остались от него лишь – круг и надпись.
Певцы! Прошу,напрасно не ищите
Вы имени того, кто миром правил:
Судьбою создан на его могиле
Народу памятник, – пусть сгинет царь!
28.08.1904
Перевёл с украинского Семён Вайнблат
Напис в руїні
«Я, цар царів, я, сонця син могутній,
Собі оцю гробницю збудував,
Щоб славили народи незчисленні,
Щоб тямили на всі віки потомні
Імення»… Далі круг і збитий напис.
І вже ніхто з нащадків наймудріших
Царського ймення прочитать не може.
Хто збив той напис, – чи сперечник-владар,
Чи просто час потужною рукою, –
То невідомо. Дивним візерунком
Багато слів написано край нього
Про славу безіменного владаря,
Змальовано царя славетні вчинки:
Он цар сидить високо на престолі,
Народи подолані йдуть з дарами
Коштовними й додолу клонять чола,
А він сидить, немов камінний ідол
Під опахалами з барвистих пер.
Лице його подібне до Тутмеса,
І до Рамзеса, і до всіх тиранів.
Он далі він, схопивши за волосся
Одразу цілий гурт якихсь повстанців,
Кривим мечем над ними замахнув.
Лице його подібне до Тарака,
До Менефта, як і до всіх тиранів.
З лицем тим самим він левів полює,
Левіафанів ловить, б’є пташок
І їде полем через людські трупи,
І бенкетує по своїх гаремах,
І на війну жене своїх підданих,
І посилає на роботу люд, –
На ту страшну єгипетську роботу,
Що має вславити царське імення.
Іде той люд, мов хвилі в океані,
Без ліку, без числа на бойовисько
І стелиться під ноги коням царським,
А хто живим зостався з того люду,
Той гине на єгипетській роботі:
З його могили хоче цар зробити
Для себе пам’ятник – хай гине раб!
І раб копає землю, теше камінь,
Приносить мул з ріки і робить цеглу,
Виводить мури, статуї великі,
Запрігшись, возить самотужки й ставить
І щось будує вічне і величне,
Щось незрівнянне і потужно гарне,
Мальоване, мережане, різьблене,
І кожна статуя, колона, малювання,
Мережечка, різьба і навіть цегла
Незримими устами промовляє:
«Мене створив єгипетський народ
І тим навік своє імення вславив !»
Умер давно той цар з лицем тирана,
Зоставсь по ньому – круг і збитий напис.
Співці! не марте, вчені! не шукайте,
Хто був той цар і як йому наймення:
З його могили утворила доля
Народу пам’ятник, – хай гине цар!
28.08.1904