Те село, задумане й веселе,
Бачу вдень, надвечір, уві сні.
Є на світі може, й кращі села,
Але що, ну що вони мені?..
Все- в душі: замріяні криниці,
І ставки, повнісінькі води,
І туман, що вкутав косовицю
Лагідною легкістю ходи.
Це як вранці. А у надвечір,я,
Як весела зіронька встає,
Десь в траві лежить лелече пір,я,
Свою ласку й ніжність віддає.
Сплять в пітьмі натруджені городи,
Добирають сили буряки,
І тихенько хлюпа біля броду
Вітром, наче тихий злет руки.
Падають вечірні студні роси
Так, що серце болісно щемить.
Осінь, осінь, тепла тиха осінь,
Запізнись на мить , хоча б на мить!
Дай скупати серце в позолоті,
Через край надихатись ріллі,
Дай відчути батьківську турботу,
Наче ми ще дітоньки малі.
30 09 2014