Череп
В ярузі, в глинищі, де терен
колюччя й листя густо сплів,
хтось із дітей наткнувсь на череп
і злякано пополотнів.
І в нас мурашками по шкірі
поповз важкий холодний піт.
Той череп страшно зуби шкірив,
чорнів провалами орбіт.
І всіх разом, і в одиночку
одне гнітило почуття.
Був череп свідченням наочним,
що все ж не вічне це життя.
Та дивлячись на хмари білі
і голубу небесну вись,
усе ж ми вірить не хотіли,
що смерть і нас візьме колись...