Приготувала доленька гостинця
Але боронить у своїй фортеці
Байки – то людям нюхати ведеться
А чесно – то з собою наодинці
Бо сам один як бог а зверху видно
Що ти як у ярмі у власних брехнях
Та тягнеш воза з салом і повидлом
Що надсадив тобі вже плечі й стегна
Й себе надуриш бо ж такий розумний
І на брехні життя собі будуєш
Але з роками все жорсткіше збруя
А під кінець стає вже зовсім сумно
Того повидла вже тобі по вінця
Та жодної не залишилось мрії
І ти можливо долю зрозумієш
Якщо ще є з ким бути наодинці