Прозріння
Вже не той, що звик до перемог,
на хвилинку він забіг до хати.
В кут недбало кинув автомата.
Рідний, певно, пригадав чертог.
Мовби стало соромно йому
за тяжку біду у нашім житлі.
Чай без цукру, чорний кусень житній.
Для лежанки трісок мерзлих жмут.
Може, й не з фашистських був паскуд.
Вийняв і дивився все на фото.
– Матка, – мовив, – майне фрау... Отто...
Пльохо война. Гітлер єсть капут.
– По-людськи тепер заговорив, –
проказала мати біля печі.
Зазирав у мерзлі вікна вечір,
сповнений окупаційних див.
Перш, як опинивсь за ворітьми,
ще печально глянув із порога.
Гул панічний долинав з дороги...
Визвольні вже чулися громи...