***
И кажется, от века - чтобы:
глухой забор...как жесть трава...
И как земля о крышку гроба,
о душу глухо бьют слова.
Скрежещут заступы, копая
аж до заката - а в ночи
цыганить будут сны покоя,
как на пол-литра копачи.
Ветра в дали пустопорожней
скребут кустом, как бы ключом,
и заблудившийся прохожий
ворота пробует плечом.
Блуждает искорка в цигарке,
и ветер парусом в глаза.
Сухой краюшкою на чарке
лежат на водах небеса.
***
Здається. так було одвіку:
глухий паркан...руда трава...
І знову, мов земля об віко,
об душу стукають слова.
Скрегочуть заступи - допоки
заходить сонце - а вночі
циганитимуть сни на спокій,
як на півлітру копачі.
Вітри в далечині порожній
шкребуть кущем, немов ключем,
а випадковий перехожий
ворота підпира плечем.
Блукає іскорка в цигарці,
на очі вітер нависа.
Сухим окрайчиком на чарці
лежать на водах небеса.