* * *
Між ковили, між ковили
овальців два і два сосочки,
два сонця світяться з імли
з-під білосніжної сорочки.
Пробач, я втриматись не міг,
увесь наповнений тобою.
Торкаюсь пружних теплих ніг
і пещу ніжною рукою.
А ти звела сп’янілий зір
у всіяне зірками небо,
моїй жаді наперекір
шепочеш знічено: „Не треба!...”
Але ще більш мене п’янить
і подих твій, і тихий стогін.
О, світла мить, солодка мить,
мов подарована нам Богом!
Довкруг у полі тиша з тиш.
Все та ж притихла і несміла,
мов королева, ти лежиш
і зорі сліпиш голим тілом.
Я, що приніс тебе під стіг,
немов узяту з боєм бранку,
неначе дикий печеніг
тепер ласкатиму до ранку.