Місто стояло навколішки і благало,
Ніби хотіло стати мені припоною
І приборкати мене в своїх кварталах
Максимально непрожитковою втомою.
А мене,вертехвістку,чекають ще інші два,
Простягають до мене долонями естакади.
Саме там принципово-безсоромно я жива,
Саме там мимоволі оголюються принади.
Місто благало, падало долілиць.
Я б і його забрала,якщо в потяг влізе.
Я не звикла лишатися силоміць -
Зрозуміло якою площею пру валізу.