Море розсіюсє відблиски сонця
Десь в далині гомонять дітлахи
Тихі ночі, спекотні дні
Начебто все давно вже збулося
Ластівки -в вирій, ми- в свої кожухи.
Що за набридла життєва примара?
Сонце сідає, з ним смуток в очах
Ти й молода, проте в серці вже стАра
Більш не зникаєш безслідно в ночах.
У вирії, мабуть, вже тепло досить
Та час надягати свої кожухи
Те, що ми маєм, для чогось збулося
Десь в далині гомонять дітлахи.