…ідеш сновидою –
не боїшся темряви,
не відчуваєш біль,
каєшся і знов падаєш…
ти не бачиш межі
ні попереду, а ні позаду,
бо вона проходить крізь тебе,
а тебе нібито і немає…
твоя ірреальність
тепер не має стелі, не існує табу…
попереджують сни на кінцеву зупинку…
стираючи беззахисну дорогу пам’яті
проникаєш у себе самого вітром спогадів…
більш відіграну роль не зіграєш
наступаючи на стіни власного вчора
падає безкінечне небо проваллям ночі…
довкола тихо і порожньо…
у загублених снах самота без утоми…