* * *
Я так люблю тебе, я так люблю,
що того словом і не передати.
Побаченням і марю, і молю,
як звільненням приречений до страти.
Немов серед пустелі у жару,
я сподівань пригублюю баклагу.
А може лиш тоді, як я умру,
на мене звернеш ти свою увагу?
То смійся ж дужче, зоряна моя,
я стерплю, бо мов камінь терпеливий.
Назвала б тільки ти моє ім’я
і вже від того був би я щасливим.