* * *
Нема відради у моїй журбі.
Надій солодких враз погасли свічі.
Як соловей, витьохкував тобі
натхненно й ніжно ласки чоловічі.
І на землі творилось неземне.
Світ аж чманів від квітникових віхол.
Та поруч ти не слухала мене.
Ти не моргнула й оком, солов’їхо.