Самотність
Я змирився з непоборним горем,
хоч не знаю ще, як буду жить.
Я, неначе після бурі море,
відбиваю сонце і блакить.
Хай мене, як вітер дальні хмари,
спогади про тебе обійдуть.
Щоби не карався я без кари,
не нагадуй, що не зміг забуть.
Повелася ти зі мною круто,
ніжна і красива, наче лань.
Легше вмерти, ніж образи чути
на прибій палких своїх признань.
Онімів я і отерп від болю,
не собою ніби став на мить.
Та любові в тебе, в Бога долі
все ж не стану кращої просить.