* * *
Так близько ти, що можна збожеволіть.
Чи й справді збожеволіти мені.
Хіба б тоді звільнився вже від болю,
пізнав би інші, щасливіші дні.
Для мене ти ще більше, ніж кохана.
Проміниш зором сонячним з-під вій.
Свята моя, неторкана, незнана,
та я б умер, відчувши подих твій.
Мене ти неприступністю караєш.
А як словами раниш, Боже мій!
Хіба не бачиш ти, не відчуваєш,
що я лиш твій, я безроздільно твій?
Рожево пломенію пелюстками
між льодових невідворотних брил.
Незриму і глуху стіну між нами
один ламаю із останніх сил.