* * *
Ні, не була моя любов на троні.
По-царськи не жилось їй ані мить.
У хусточці буденній, не в короні,
судилось їй рабинею служить.
Хтось любій спрагло шепотів на вушко.
Мене ж байдужість била наповал.
Моя любове, добра Попелюшко,
час і тобі потрапити на бал.
Над муками, що їм немає краю,
звучить твойого імені мотив.
За всі образи я ще більш кохаю.
Неначе злий чаклун те поробив.
Коли ж нарешті всохну за тобою
і деревом у полум’ї згорю,
востаннє закиплю у нім сльозою,
щоб іскрою злетіти у зорю.
А ти, як справдішній принцесі личить,
ніскільки не чужа вже, а моя,
спіймаєш кришталевий черевичок,
що випаде із дзьоба журавля.