"Блукає тихо осінь злотистими шляхами..."
Блукає тихо осінь злотистими шляхами,
несе в торбині звістку за декілька морів,
і сипле спогади пожовклими листками,
які живуть на знімках з тих дитячих днів.
Зібрала осінь з рідної країни
красу багряних, вогняних лісів,
і спокій скошеної вже давно долини,
і подих свіжих, запашних вітрів.
Скупала долю у прозорих водах річки, -
такого славного, величного Дніпра.
Купила щастя у тернопільській крамничці,
дух рідної землі у ньому зберегла.
Зібрала всю любов батьківську - сину -
тепло і ніжність маминих долонь.
Сплела в вінок дитячу мрію дивну
для вже не юних, ледь ще сивих скронь.
Склала в букет вітання від родини, -
бажання довгих - довгих літ життя,
щоб радістю сповнялися години,
і кожна мить була для серця дорога.
Хай щирим сміхом повниться оселя,
хай в ній панує лиш добро й любов, -
і хай минають хмари зла й печалі,
нехай пройдуть дощі із суму і тривог.
Сховала осінь все добро в торбину, -
і полетіла аж за океан,
щоб у чужому місті віднайти хатину
де проживає ювіляр Богдан.
І серед всіх дарунків у святкову днину
чи не найбільшу цінність має те, -
що є на світі рідна Україна,
і є кому ще виглядать тебе.