Мене просили відпустити. Зробити крапку, далі йти!
Забути, більше не любити. І слів не чути тих прости!
Чому так боляче зробили коли промовили вуста?
І очі на усе закрили і говорили, що не та.
Мені так холодно без тебе, не гріє сонце вже давно.
Чому відштовхуєш від себе? Невже тобі вже все одно?
Твої слова такі холодні. Твоя душа така пуста.
А я забуду вже сьогодні, немов я так завжди жила!
Пробач, молю, забудь – не треба. Таких не хочу більше слів.
Забуду я тебе для себе, бо жити хочу я без сліз.
Без рук, які так обіймали, так ніжно ти тоді любив.
І губи палко цілували. Та знай, що ти це все згубив!!!