Дощ змиває кохання
Ми сьогодні удвох
Вже не ті, що були легкокрилі.
Наших споминів блог
Дощовою завісою вкрило.
Розірвалась вона,
Мов завіса тендітна у Храмі,
І розриву стіна
Постає непохитно між нами.
Мелодрама дощів-
Наче постать Евтерпи лірична,
Від якої спочить
Часу вдосталь. Попереду- вічність.
Руку дай і пройди
По застиглій долоні прощання.
Дощ змиває сліди
Що лишило на спомин кохання...
У альтанці удвох,
Мов на острові у океані.
Екзальтація... Крок
До надії- можливо, останній,
І прощальні слова,
Наче щирість раптового блуду...
Дощ кохання змива.
Все скінчилось. Нічого не буде.