Розсипапані сльози на підвіконні,
І крики лунають з сусідніх квартир.
Я знову молюся старезній іконі,
За правду , любов та за мир.
Осіння прохлада дає по-живому,
Бажання втрачається з випитим чаєм,
Наше сидіння у пледі такому старому,
На жаль,це все, що зараз ми маєм.
Не скажуть ні слова про те, як піднятись.
Знайти в собі сили знову почати,
А не по світі за духом невільним ховатись,
І себе по частинах повільно втрачати.