Я сиджу на озері Кохнівському*
з чорним блиском, писком ластівок.
Заховалась хмарка Білосніжкою
за очеретяний острівок.
Заховалась від лихої мачухи,
щоб у вічну не втягла зиму.
Чи кохана зможе те пробачити,
що залишив з озером саму?
Що прохання: не відходь - не слухав я
на співзвучність-співчуття скупим,
та не плив я плесом за лисухою,
за натхненням в зарослі ступив.
Ластівки ширяння ще пришвидшили,
довели до відчаю мене:
що пернате товариство витче нам
чи сумне грядуще, чи страшне?
Я боявся птаство витче темряву,
а співоче виткало блакить
і щебече: ми любов постелимо,
і кохана лагідно простить.
Сядемо на озері Кохнівському,
де крилато барвам і словам,
усміхнеться хмарка Білосніжкою
сонцю-принцу, що поцілував!
14-30.05 2016
* Озеро Кохнівське - авторська назва частини(можливо найширшої) русла річки Сухий Кагамлик між проспектами Лесі Українки та Полтавському в мікрорайоні Кохнівка міста Кременчука.