Напевно все. Настав кінець.
Хоча й не було початку.
В душі немає горя,лише тихенький вітерець,
Який,метушись, ховає стару спогадку.
Кружля й кружля та все ховає
ті спогади страшні,
та тихо промовляє
про випадки смішні.
Але нагадує у глибині
про най болюче,що було.
Про все те,що довелось перенести мені
і далі жити так,мов не було.
Та потім він стиха
і засина,мов немовля.
Та довго солодко дріма,
неначе так і спав, та й не кружля.
(11.:.14)