Увесь наш світ - це жовте поле,
Серед якого квіти є.
Ромашки, айстри кольорові,
Над ними сонечко встає.
Та вже! Злетіли чорні хмари,
І поля жовтого нема.
Якісь небесні темні чари
Жорстоко вбили як чума.
Ідеш ти полем, мов самотній,
І де ті квіти золоті?
А день вже не такий спекотний
Бо тане в прикрій мерзлоті.
Але ти йдеш серед руїн блаженних,
І відчуваєш десь тепло,
Серед померлих нескінченних
Шукаєш в темноті добро.
І ось, пройшовши шлях далекий,
Знайдеш цю айстру золоту
Тоді і сонце встане легко
Поборить вічну мерзлоту.
Ти скажеш: "вдячний тобі, доле,
За те, що ти у мене є,
За те, що жовте моє поле,
І сонечко щодня встає".