Упали краплі на початку травня.
І сумно линув тихий цокіт.
Ось так скінчилась їхня дружба давня,
Але не наш, чужий той клопіт.
Лилася довго їхня чиста пісня.
По склу ручаї, ніби в докір,
Шептали, що думкам тепер затісно -
Й заповнили життєвий простір.
Яке ж то горе змусило краплину
Собі вкорочувати віку?
В душі відгукувалось без упину
Прощання крапель,що без ліку.
Ще знахабніле листя їм вторило,
Світило сонце світанкове,
І душу, й розум - все дощем омило,
Життя продовжувалось знову.
Вінниця
21:31 11.05.2016