Усе здавалось просто неймовірним:
Тактильний шлях підсвічував півмісяць,
Вкриваючи обіймами ампірно
Між сполохів стривожене обійстя.
Ніч горобина розтеклась по венах,
Між продихів всіх слів не розібрати.
А я така - до одуру блаженна,
Немов ніколи не спізнаю втрати.
Та власне й неважливо, що опісля,
Думок судома щастя не тривожить.
Від тіла губи відривати пізно -
Клітина наскрізь просочилась кожна
У запах твій ледь мускусний і ніжний,
Такий відвертий і несамовитий.
Проковтую із трепетом неспішно
Твій подих – ейфорію недопиту.