Нема більше сина,
Немає дитини,
Немає онуків і щастя нема.
Лиш туга пекуча душу огортає,
Бо тепер в цілім світі я лишилась одна.
Ніби над прірвою раптом повисло,
Все. що любила і берегла.
Раптом стала сива і немічна,
І загубила ціну життя.
Не треба вже часто так прати сорочки,
Шкарпетки, штани.
Частіше світлини гортаю,
Що раптом всі стали сумні.
Не прийдеш ти більше додому з роботи,
З вечірки, з війни.
Не вигукнеш більше з порогу:
"голодний. З'їм все, що даси".
Слова "мамо" я більш не почую.
Навіки замовкла мобілка твоя.
"Валентина Михайлівно, доброго дня Вам."
Відтепер уже чутиму я.
Дві світлини на столику поруч.
Отут ти веселий, а далі - сумний.
Не здіймуться брови, і очі не блиснуть.
Ти навіки лишивсь молодим.
Тремтить моє серце та маю надію,
Що буде країна вільна й міцна.
Густо кров'ю полита і сльозами умита
Живи, нескорена Україна моя!