Марно мої думи топчуть чорні хмари,
Вигином на серці,у ві сні кошмари.
Вітрами по долі,по життю багаттям,
Душать,печуть люто у душі прокляттям.
Вороном літають,падають грозою,
Так грізно карають за любов з тобою.
За оте кохання,за оті тривоги,
Мочаться росою,край дороги ноги.
Плечі та волосся,личко умивають,
Моє ніжне серце,дощами картають.
Карають уміло,боляче шпинають,
Думати намарно тай не припиняють.
Марно мої думи,думами зовуться,
Бо над ними люди,чимало сміються.
Не вважають варте,чи то за потрібне,
Квітко доле ясна... ворогу подібне.
Життя загадкове,квіткове намисто.
Доле моя доле.Ой доленько чиста.
(Понкратова.О.В.)